ПНУ, Івано-Франківськ, 9 с.
Відомо, що ключовими у прозі Камю постають концепти абсурду, абсурдної людини та бунту. Їхнє осмислення впродовж творчої діяльності письменника зазнало певної трансформації, пройшовши два етапи: якщо у повісті “Сторонній” та есе “Міф про Сізіфа” основним є абсурд (етап заперечення), то у романі “Чума” і трактаті “Бунтівна людина” (1951) на перше місце виноситься ідея бунту, а з нею – утвердження загальнолюдських цінностей (етап протесту). Проте, незважаючи на посилення інтересу в останні десятиліття до проблем екзистенціалізму і творчості Камю зокрема, досі в українському літературознавстві у поданому аспекті знакові твори французького майстра слова не розглядалися. Тож у запропонованій статті ми ставимо завдання на основі аналізу поведінкової парадигми героїв повісті “Сторонній” та “Чума” як носіїв авторської концепції буття простежити особливості світоглядно-естетичної еволюції письменника, враховуючи при цьому теоретичні зауваги самого Камю, висловлені ним у трактатах і листах.