Киïв: Видавництво АН УРСР, 1962. — 132 с.
У монографіï розглядаються численні синтаксичні конструкціï, складовими елементами яких виступають займенники — категорія слів з особливою семантико-граматичною природою; висвітлюється проміжний або перехідний характер займенників у системі частин мови, в класі самостійних і службових слів, у групі змінних і незмінних частин мови; визначається стилістичне багатство займенникових структур. Спостереження і висновки зроблені на основі даних художньоï і публіцистичноï літератури від Котляревського до наших днів, а також фольклору.
Вступ.
Особові займенники.Особові займенники в ролі підмета.
Наявність і відсутність підметів – особових займенників біля присудків – особових дієслів.
Підмети – займенники
я,
ми;
ти,
ви.
Підмет – займенник
він (
вона,
воно,
вони).
Особові займенники в ролі присудка.
Функціï непрямих відмінків особових займенників: Родовий відмінок. Давальний відмінок. Знахідний відмінок. Орудний відмінок.
Означення при особових займенниках.
Місце особових займенників у реченні, як його членів.
Зворотний займенник.Присвійні займенники.Означення – займенники
мій,
наш.
Означення – займенники
твій,
ваш.
Означення – займенник
свій.
Субстантивація присвійних займенників.
Означальні займенники.Займенник
сам (
самий).
Займенник
увесь (
весь).
Займенники
всякий,
кожний.
Займенник
інший.
Питально-відносні займенники.Займенник
хто.
Займенник
що.
Займенники
який,
котрий,
чий.
Заперечні займенники.Неозначені займенники.Вказівні займенники.Вказівні займенники як означення.
Вказівні займенники як присудки.
Вказівні займенники як підмети та додатки.
Вказівні займенники як співвідносні слова в складнопідрядних реченнях.
Висновки.